КЛАСна компанія

І.  Вхід дітей.

Ведучий.

Чи любите ви казку? Я думаю, немає такого хлопчика чи дівчинки, мами чи тата, дідуся чи бабусі, які не любили б казку.

"Казка - брехня, та в ній натяк, добрим молодцям урок", - сказав Пушкін про казку. Казка вчить нас добру і справедливості, вчить радіти і сумувати разом з героями, карає злих і жадібних, а лагідні да смиренні в казці завжди стануть жити-поживати, горя не знати.

Сьогодні до нас на свято Різдва прийшла старовинна російська казка "Морозко".

І поведе ця казка нас в засипану снігом село, в хату, де живуть старий, та стара, та Пасербиця, та Старухіна донька. І далі - в зимовий ліс, де господарює Морозко: з ялинки на ялинку перестрибує, потріскує та поклацує. Але тихіше, тихіше ... Казка підійшла зовсім близько. Дивіться і слухайте.

Морозко: 

Знову Зима із снігу шиє візерунки

І мчить в своїй кареті, наче птах…

Тепер – її пора! 

Мені ж – Морозкові – її помічникові

Лишилось лиш за цим спостерігать.

Я всі для неї вже приготував:

Вози із льодом, інею клубки,

Засніжив всі долини і горби.

Нехай втішається красуня зимова!

ІІ. Вихід Зими. Танок.

Зима:

Зимовий ранок розливає

Чарівне синювате світло,

Краса захоплює, вражає —

Все білизною враз розквітло.

Сніг уночі пухкий, як треба,

Накрив, присипав, припорошив.

А зранку засиніло небо —

Світ зразу став такий хороший.

Цей ранок голубий зимовий

Казково просто виглядає.

Спокійний, тихий, пречудовий…

Він, ніби, чари дивні має.

Кругом сніги, зимова тиша,

Все в стані спокою дрімає…

І навіть вітерець не дише,

Цієї казки не займає.

Краса і тиша…

Вітер не шелесне,

Застигло на морозі все й стоїть,

Як у чарівній казці — пречудесне.

ІІІ. 

Морозко:

З'їжджалися дочки у гості до мами:

 Ось там Завірюха їде конями . 

За нею Метелиця сліпо бреде. 

Хурделиця Хугу з собою веде.

Нарешті в санчатах яскравих  приїхала 

Найменша — улюблена донечка Віхола.

Зима:

- Мандрівнице-віхоло, 

Чи  ти йшла чи їхала? 

чи з вітром летіла? 

То, може б, спочила – 

На ліжечку, на перині 

У затишку, у хатині?

Віхола:

- Не для цього я їхала 

Аж з  Північного полюса. 

В ополонці я миюся, 

На морозі я гріюся, 

Щоб гуляти по полю, 

Щоб хурделить уволю.

Зима: 

А Метелиця 

Полем стелиться, 

Долом падає 

Сива тьма...

Метелиця:

Я метелиця

Долом стелюся,

Перекочуюсь через яр...

Усміхаюся,

Роздуваючи

Біле полум'я

Аж до хмар!

Зима:

Понад луки, ліс і поле 

Пролітала трійка коней 

І карета кришталева, 

В ній красуня-королева. 

Прибула оця чаклунка

Привезла усім дарунки.

Завірюха:

Сиплю срібло на ялини, 

Стелю килим на долини. 

У хатах на шибках вікон 

Змалювала диво-квіти, 

Що ніде таких нема. 

Це до нас прийшла зима!

Зима: 

Хоч і холодна в нас зима,

Та суму зовсім в ній нема.

Всім весело і є забава.

Прийшла Хурделиця, як пава.

Хурделиця:

На луг і в ліс, в міста і в села

Прийшла і я до вас, весела!

Розвага є для дітвори —

Летіти на санках з гори,

І на веселих ковзанах

Ковзатись можна на катках.

На лижах можна покататись,

Та й на ногах з гори промчатись,

І сніжки можна поліпити

Чи бабу снігову зробити!

Зима:

У пралісі, у лісі - 

Палац чудовий, чистий: 

Одні кришталі в стрісі, 

А зруб - увесь льодистий.

Холодним вітром дмуха

Метелиця і Завірюха.

Хурделиця наводить хугу,

А Віхола іде по кругу.

Танго з шарфами.

Морозко:

В моєму царстві затишок і прохолода…

Та я люблю хоч раз на рік

Влаштовувати тут веселий хоровод.

І як людина, подивитися на світ,

Що сповнений чарівності й пригод.

Виходить казкар.

Казкар.

Жив собі дід, та овдовів - дружина у нього померла, і одружився він на іншій. У діда була дочка, і в баби була дочка. І не злюбила баба старикову доньку, свою пасербицю.

Нічим старій не догодиш: все не так, все погано. А вже Пасербиця була така розумниця, така працівниця та рукодільниця: все встигала, все у неї в руках горіло. І душа у неї була найдобрішою: і мандрівника привітає й пити йому подасть, нікого і словом не образить.

Не схожа на неї донька мачухи: ледача та зла, а вже яка на язик зухвала та груба - всім від неї діставалося, навіть матері рідний. Робити по хаті вона нічого не робила, тільки справно спала та їла.

Ось і Різдво підійшло. У будинку чистота, порядок, стіл накритий, лампадки жевріють під образами. Тільки немає в цьому праці Мачушиної дочки - все руками падчерки, Старикової доньки, перероблено. Та ось і вона сама, давно на ногах, за роботою.

Сцена 1

Падчерка мете хату, співає "Ніч тиха".

Тиха ніч (колядка)

Тиха ніч, свята ніч!

Ясність б'є від зірниць.

Дитинонька Пресвята, 

Така ясна, мов зоря, 

Спочиває в тихім сні.

Тиха ніч, свята ніч!

Гей, утри сльози з віч,

Бо Син Божий йде до нас, 

Цілий світ любов'ю спас,

Вітай нам, святе Дитя!

Свята ніч настає,

Ясний блиск з неба б'є,

В людськім тілі Божий Син

Прийшов нині в Віфлеєм

Щоб спасти цілий світ.

Тиха ніч, свята ніч!

Зірка сяє ясна,

Потішає серця,

Величає Христа.

Дитя святе, як зоря,

Нам світи, зоря ясна!

Падчерка.

Які дні стоять святі, радісні - святки! Всі радіють святу, Різдву Христовому, всі вітають один одного.

Ось і у нас по селу ходять колядники із зіркою: наші сільські хлопці співають пісні про Різдво - Христа славлять. (Визирає у віконце.) Та ось же вони, до нашої хати йдуть. (Стук.) Заходьте, будь ласка, відчинено!

Входять колядники із зіркою, хрестяться на ікону, кланяються падчерці.

Колядники.

Зі святом, хазяєчко!

Падчерка.

Зі святом, зі святом, гості дорогі! З чим завітали?

Колядники. А ось послухай, хазяєчко.

Добрий вечір, господарю,

 у вашій оселі!

Прийміть наші побажання 

на свята веселі!

З Новим роком, 

з новим щастям,

Зі здоров’ям вас найкращим!

Господарів цього дому

І всіх, хто є у ньому!

Добрий вечір тобі (колядка)

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся, 

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. 

Застеляйте столи, та все килимами, радуйся, 

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. 

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся, 

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. 

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся, 

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. 

А перший же празник: Рождество Христове, радуйся, 

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. 

А другий же празник: Святого Василя, радуйся, 

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився. 

А третій же празник: Святе Водохреща, радуйся, 

Ой, радуйся, земле, Син Божий народився

Прийміть побажання сердечні і щирі

Щоб добре жилося, з любов’ю, у мирі.

Хай легко працюється, гарно живеться,

Все вміється, можеться і удається!

Здоров’я, радості усім, 

веселощів та сміху

Хай Новий рік іде до нас

 усім-усім на втіху.

Хором: З Новим роком! 

Хлібом сіллю і весіллям

Всьому роду, всій родині

 багато літ однині!

Нова радість стала

Нова радість стала, 

яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна 

на весь світ засіяла.

Де Христос родився,

 з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами 

убого поповився.

Пастушки з ягнятком 

перед тим дитятком

На колінця припадають,

 Царя-Бога вихваляють.

Хлопець: Сію-вію, посіваю, 

Щастя – радості бажаю.

Сію-сію жито, 

щоб в злагоді жити.

Сію-сію щастя,

Щоб була доля квітчаста.

Сію-сію просо,

Щоб вам добре жилося.

Я сію, засіваю на всі 4 боки.

Всім радості бажаю НА ДОВГІ, ДОВГІ РОКИ!

Коядую-колядую,

А ковбасу добре чую.

Ой, тітко, дядьку,

Дайте хліба й сала!

В нас компанія чимала.

ЗА ВІКНОМ ЧОРНА ХМАРА В’ЄТЬСЯ

1. За вікном чорна хмара в’ється,

Під вікном колядник човпеться.

Пустіть його до хати, він вам буде співати

Коляди

2. А в печі пироги поспіли

Там його оченьки сиділи.

Він паличку застругав,

по їдному діставав,

Наївся.

3. А коли пирогів не стало

Він поліз на гору по сало.

А він сала не дістав, 

з драбиноньки згори упав,

Забився.

А за цим словом віншуємо вас усім добром, 

Що від Господа Бога жадаєте, 

й думкою думаєте, щоб так воно і сталося.

А самі низько кланяємося.

Падчерка.

Спасибі, колядники, що радісну звістку принесли в наш дім. А це вам частування до святкового столу.

Кладе у кошик пиріг. Колядники дякують, кланяються, йдуть. Падчерка зупиняє одного хлопчика.

Падчерка. Андрійку! Почекай трошки. Як матінка твоя себе почуває?

Андрійко.

Лежить. Скаржиться на здоров'я.

Падчерка.

Ось пиріжок, передай їй. Скажи, що забіжу до вас, як зі справами впораюсь.

Андрійко.

Настуню! А ти-то як живеш зі своєю мачухою? Кажуть люди, що сварить вона тебе, зі світу зживає!

Падчерка.

Нічого, Андрійку! Вона скаже, а я промовчу, потерплю трохи.

Андрійко.

Та хіба ти і не ображаєшся зовсім?

Падчерка.

Буває, захолоне серце. Так я відразу перед іконою встану і молюся, поки не забуду все погане і знову любити неньку з сестрицею не почну.

Андрійко.

Мила Настуню! Приходь до нас! Ми з матінкою будемо чекати тебе. (Виходить)

Падчерка.

До побачення, Андрійку!

 А на цьому слові бувайте здорові

Радуйся! Син Божий народився.

Падчерка дивиться їм услід з віконця. Входить Мачуха.

Мачуха.

Ти що це без діла стоїш? У віконце дивишся? Хіба зайнятися нічим?

А що за пісні тут лунали?

Падчерка.

Це, матінко, колядники до нас заходили - Різдво Христове славили. Так радісно, так добре! Я їм пиріг винесла - як і годиться.

Мачуха.

Що? Пиріг? Який то пиріг, напевно, великий? (Заглядає на блюдо.) Так я і знала, найбільший віддала. Та нас голодними залишиш, самим скоро їсти нічого буде. Бач, добра яка! Дала б пиріг якийсь поменше!

Падчерка.

Так адже свято  яке, матінко! Весь світ радіє. Ангели на небесах співають!

Мачуха.

Знаю, знаю ... Та ти зробила все, що я тобі веліла? Корову ...

Падчерка.

Напувала, годувала, матінко.

Мачуха.

Дрова і воду? ..

Падчерка.

Вже наносила..

Мачуха.

А пічку? ..

Падчерка.

Витопила.

Мачуха.

Хату білила?

Падчерка.

Ще вдосвіта.

Мачуха.

Все перевірю, все подивлюся, все, мабуть, не до ладу. Все погано. Дивись у мене!

Підходить до столу, пробує з чавунця. 

Так і є, борщ пересолила! 

(Пробує пироги на столі.) 

Пироги підгоріли! Іди з очей моїх геть, неробо!

Падчерка.

Пробачте, матінко, коли що не так.

Падчерка йде. Входить дочка.

Мачуха.

А ось і донечка моя люб'язна йде! Доню, іди сюди!

Донька. 

Чого, чого треба?

Мачуха.

Як спалося тобі, спочивалося?

Донька.

Погано спалося, погано спочивалося! Подушка задушлива, ковдра кусюча, ліжко скрипуче - ніяк не заснути! Вертілася, крутилася, насилу заснула. Ось тільки оченята відкрила ... (Позіхає.) Ой, нудьга якась, ой, нудота!

Мачуха. 

Поїсти хочеш, Марфушечко? Ось пиріжки теплі, рум'яні, тільки що з печі Настя вийняла!

Донька.

Не хочу!

Мачуха.

Ну борщику поїж. Борщ жирний та наваристий!

Донька. Та ви що, мамо, зранку  борщ?

Мачуха. Та який же  ранок? День давно на дворі стоїть! До нас вже і колядники приходили, хлопці давно вже під вікнами бігають, і ти пішла б, погуляла.

Донька.

Холодно, матінка. Сніжками закидають.

Мачуха. Ну піди, відпочинь трошки.

Донька.

Та вже виспалась. 

Ой, нудьга  яка! За що б його взятися?

Мачуха.

Та на що тобі трудитися, ручки білі псувати? Он Пасербиця все вже зробила. Нехай вона і надривається. Ух і не люблю я її!

Донька.

Та й то, матінко! І я її не люблю. На село погуляти не вийдеш. Тільки й чуєш, як її хвалять з усіх боків (передражнює): "Ласкава, гожа, працьовита". А мені вслід тільки головами хитають, слова доброго ніхто не скаже! Ух, не люблю я її! Хоч би позбавитися від неї зовсім!

Мачуха.

А що, доню! Позбутися  можна. От якщо завести її в ліс, та там на морозі і залишити ... Нехай Морозенко перетворить її на бурульку!

Донька. 

Та заморозить міцніше! (Шепочуться, йдуть.)

Завіса

Казкар.

Так! .. Є на світі люди хороші, є й гірші, є й такі, що свого брата не соромляться і Бога не бояться.

З такими людьми і жила бідна Пасербиця. А батько що ж? Боявся злої баби, горював, але не послухатися не смів. Ось адже і придумала Мачуха пасербицю зі світу зжити. 

Мачуха.

Діду, діду! Іди-но сюди! Подивися, що твоє дівчисько накоїло!

Дід.

Що сталося?

Мачуха.

Та як – що? Як що?! Ще й питає! Подивися на ці пироги!

(дід дивиться)

Дід.

Ой, як пахнуть!

Мачуха.

Згоріли!!! От нездара! Навіть пирога не ладна спекти. А борщ?

Дід.

А що борщ?

Мачуха.

Пересолила! І взагалі вона хоче, щоб ми з голоду померли і по світу всі пішли! От-такого пирога колядникам віддала! А нам отакісінькі залишила!

Мачуха.Так, запрягай коней! І вези, вези її старий, куди хочеш, щоб мої очі її не бачили. Вези в ліс, на тріскучий мороз".

Дід.

Так вона ж замерзне!

Мачуха.

А ти Господу помолися, він її і врятує… не дай, Боже.

Дід.

Бідна моя доню. Правду кажуть: Без батька - півсіроти, а без матері кругла сирота. Ох, як же крається моє серце!  Та видно доля наша така… Сідай, мила дочко, в сани. 

Казкар.

Повіз, бідну, в ліс, посадив під велику ялину і поїхав. Сидить Пасербиця під ялиною, холодно, озноб її пробирає. А неподалік Морозенко по лісу походжає, потріскує, поклацує, на дівицю поглядає.

Сцена 2

Ліс. Падчерка сидить біля ялинки.

Падчерка.

Винна я перед матінкою! Мало старалася, без старанності доручення її виконувала, от і покарання тепер несу! Треба було хату чистіше помсти, та піч краще топити, та за коровою краще ходити, сестрицю більше любити.

Входить Морозко.

Морозко. Що за диво дивне! Дівиця в лісі, в таку собі пору! Ось я зараз і позабавляюсь. (Підходить до пасербиці, стукає один раз ціпком. Музика.) 

Віхола.

Батько тут тебе покинув,

Все! Немає вороття!

Заморожу до загину

Тут загубиш ти життя.

Чи тепло тобі, дівчино, чи тепло тобі, красна?

Падчерка.

Тепло, Морозушко, тепло, батюшко.

Морозко (у бік залу). Геніально! Я її морожу, а вона - "тепло". А ну я холоду підбавлю! (Стукає палицею два рази. Музика.) 

Хурделиця.

Гей, Морозко, я це зможу

Я Настуню заморожу.

 Всюди льодом обкладу. 

Та ще й снігом замету!

Морозко.

Чи тепло тобі, дівчино, чи тепло тобі, красна?

Падчерка.

Тепло, Морозушко, тепло, батюшко.

Морозко.

Ну чудеса! Що за дівчина така! Чи не сварить мене, що застудив зовсім, не сердиться. А що якщо ще морозу додати? (Стукає палицею три рази, сильна музика.) 

Метелиця.

Замету  і  засиплю,  завію

Всі доріжки із лісу до хати ,

Всі  стежки  під сніги заховаю,

Будеш  з нами весь вік вікувати!.

Морозко.

Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, лапочка?

Падчерка. Ой, тепло, голубчику Морозушко! (Коліна обійняла руками, голову схилила на коліна.)

Морозко.

Дівиця  замерзла зовсім. Однак, шкода мені її. Така смиренна та ласкава: Морозушкою батюшкою мене величає. Не стану більше її студити. Відігріся  -  нагороджу за таку смиренність. (Підходить до пасербиці, допомагає їй підвестися.) Вставай, доню, вставай, мила. 

Танок

Ти до мене з добрим словом, і я до тебе з вдячністю. (Простягає їй скриньку.) Це тобі, дівице, прийми від мене подарунок. Будеш мене, Морозка, згадувати. Втішила ти мене, порадувала. А тепер іди. Добрий шлях тобі, дочко!

Йде. Падчерка одна, махає йому вслід рукою, кланяється.

Падчерка.

Прощай, Морозку! Спасибі тобі, спасибі!

Пішов. А скриньку  яку красиву мені подарував! (Сідає на пеньок, заглядає в скриньку.) А подарунки які! Камінці самоцвітові, намиста ошатні та мішечки зі златом - сріблом! І хусточка шовкова - голову покривати. (Замислюється.) Ось злі язики кажуть, що Морозко колючий, злий і тріскучий. А він - добрий! Привітний на ласкаве слово. Дякую, дякую, Морозку! (Встає з пенька.) Однак, пора мені. Піду додому, сестрицю порадую подарунками до свята. А хусточка шовкова…  я віднесу її хворий Васильковій матінці - нехай і у неї до Різдва подарунок буде. Піду, а зірка мені дорогу додому вкаже. (Виходить)

Сцена 3

Ліс

Казкар.

Повернулася Пасербиця додому весела, рум'яна, з подарунками. Стара з донькою так і ахнули. Стара не зволікаючи спорядила свою доньку і велить старому: 

Мачуха.

Діду! Іди-но, сюди!

Запрягай, старий, іншого коня! Вези мою дочку в ліс, та дивись, на те ж саме місце посади!

 Старий відвіз  її  до лісу, посадив під ялинкою і поїхав.

Донька. Ось, за подарунками прийшла! Ось цей кошик під злато- срібло, а ось цей - для каменів дорогоцінних. А ще попрошу у Морозка скриню з багатим приданим. (Встає з кошиками в руках, ходить по сцені.) Холодно, холодно як! Аж зашпори беруть. Так і задубіти можна! Якби не подарунки, ні за що б в ліс не прийшла! Та де ж Морозко, справді? (Ходить, зігрівається, ляскає себе по боках. З'являється Морозко.)

Морозко.

Хто тут мене кличе? Дивись-но, інша дівчина сидить. (Придивляється до неї.) Та вигляд у неї, ніби, незадоволений. Зараз я поклацаю та позабавляюсь. (Стукає палицею один раз. Музика.) 

Віхола.

Тут вітчим тебе покинув,

Все! Немає вороття!

Заморожу до загину

Тут загубиш ти життя.

Морозко.

Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?

Донька.

Ой, холодно! Не тріщи, не скрипи, Морозку!

Морозко.

Ич, сердиться. "Не тріщи, не скрипи".

Це ще не мороз, мороз попереду. (Стукає палицею два рази. Музика.) 

Хурделиця.

Гей, Морозко, я це зможу

Я Марфушу заморожу.

 Всюди льодом обкладу. 

Та ще й снігом замету!

Морозко.

Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?

Донька.

Смієшся ти наді мною, чи що? Ноги-руки зараз відмерзнуть.

Морозко.

Яка зухвала та нечемна дівиця! А ну як сильніше поморозити! (Стукає палицею три рази. Музика.) 

Метелиця.

Замету  і  засиплю,  завію

Всі доріжки із лісу до хати ,

Всі  стежки  під сніги заховаю,

Будеш  з нами весь вік вікувати!.

Морозко.

Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, лапочко?

Донька. Ой, зовсім застудив проклятий старий! Я за подарунками прийшла, а ти Морозе, потішаєшся! У цю корзину насип мені золотце-срібло, а в цю - каміння самоцвітного. А ще скриню з приданим мені треба, та скоріше, замерзла я!

Морозко.

Оце так диво! Ну і дівиця! Зі мною так в лісі ще ніхто не розмовляв. Однак, розсердила ти мене! За грубість і зухвалість твою буде тобі подарунок - була ти проста, а станеш крижана!

Доторкається до доньки своїм ціпком. Музика. Донька застигає. Морозко йде. На сцену вибігає Пасербиця.

Падчерка.

Де ж сестриця? Серце за неї неспокійно. (Бачить доньку.) Ось же вона! Так що з нею? (Торкається доньки.) Холодна яка! Сестриця, мила, отямся, прокинься, відкрий очі, мила моя! Дай-но я тебе зігрію! (Знімає хустку з себе, накриває доньку.) Ось, так тепліше буде. Ну що, Марфушо? Скажи хоч слово. (Дочка поворухнулася, відкрила очі.) Очі відкрила! От і добре! Давай же, Марфушо, вставай, ходімо додому!

Донька.

Ох, що це зі мною? Хто тут? Це ти, Настю?

Падчерка.

Я, сестро, я. Та що з тобою трапилося?

Донька.

Розсердився на мене Морозко, не дав подарунків, мало не заморозив зовсім. Та, видно, я сама винна - грубих слів йому наговорила, проклятим старим назвала. (Пасербиця хитає головою.) Спасибі тобі, сестро, врятувала ти мене, я ледве насмерть не замерзла, а ти любов'ю своєю, та теплом, та словом ласкавим мене відігріла. Зараз  мені і згадати соромно, як я тобі заздрила та зла бажала, позбавитися тебе хотіла ... Якщо можеш, пробач, не тримай зла. (Кланяється до землі.)

Падчерка.

Та що ти, сестрице! Бог тобі простить, а я на тебе не серджуся. Радію тільки, що душа твоя зігрілася і на серці радісно і легко стане. Ось і очі в тебе по-іншому дивляться, по-доброму. Однак, йти нам треба, матінко, напевно, турбується. Підемо, підемо, Марфушо, додому!

Входить Мачуха.

Мачуха.

Іду, дочко, йду. Подарунки твої додому донести допоможу. Це ж не жарти, кошик з золотом, та сріблом, та з камінням, та скриню з приданим. (Підходить до доньки.) Та де ж подарунки? (Роздивляється.)

Донька.

 

Нема ніяких подарунків, матінко. Не заслужила я їх. А заслужила тільки покарання за свою грубість - перетворив мене Морозко в крижану дівчинку. Та ось Настуся любов'ю своєю і добротою зігріла мене. Бачиш, жива я, здорова

Мачуха (задумливо). Адже ось як вийшло. Я тебе ледве зі світла не зжила, а ти мою дочку від смерті врятувала. Це ж я задумала звести тебе в ліс, та там і залишити. Вже дуже злилася я на твою доброту. Сварила  тебе, а ти у відповідь: "Вибачте, та й вибачте", - ані слова більше. А прощати-то і не було за що. Так! .. Як ніби очі мої відкрилися, і серце говорить, що це я повинна у тебе пробачення просити.

Донька. Давайте, матінко, разом попросимо в Настусі прощення. 

Падчерка. Матінко, сестрице! Не будемо минуле згадувати. Я як і раніше вас люблю. Нині свято! Вся земля радіє, янголи співають. Будемо і ми радіти та Богу дякувати за мир і злагоду в нашому домі!

Виходять колядники, і всі разом з глядачами співають різдвяну коляду